Кодеиновый сироп Lean напиток Lean (лин) Балей

Але-хоп, дружок! Сегодня я хочу рассказать вам историю, которая перевернула мою жизнь вверх дном. И да, это история о наркотиках. Но не забывайте, что я тут всего лишь наркоман-комик, и это всего лишь смешная история. Не рекомендую повторять мои поступки – они далеки от идеала.

В общем, друзья, начнем с того, что я решил поэкспериментировать с наркотическими закладками. Честно говоря, мне уже надоела эта скучная жизнь продавца в местном магазине. Каждый день одно и то же – довольные или недовольные лица клиентов, скучные разговоры о ценах и акциях, да и зарплата не айс. И что делать такому жалкому наркоману, как я? Естественно, найти источник халлюши мечты!

Так я и отправился на поиски "своей" наркоты. Началось все с простого знакомства с одним парнем, который меня свел с настоящим наркобароном. Назовем его Джек – правда, не Джеком он был рожден, но мне так удобнее рассказывать историю.

– Слушай, Джек, а можешь ли ты помочь мне с халлюшей? – спросил я у парня, в надежде, что у него есть связи.

– Конечно, братишка, могу помочь! У меня есть идеальное решение для тебя – кодеин. Закладки отменные! – сиял Джек, озаряя свою смуглую физиономию.

И вот оно – счастье моей жизни! Но покупка наркотической закладки – дело серьезное. Нужно быть осторожным не только с амфетамином и бензами, но и с продажей кодеина. Ведь если тебя подхватят в этой игре, то шмыгать придется не только на долго, но и в неподходящем месте.

Помню, как я в первый раз стоял перед наркобароном, чувствуя какого-то микрооргазма от предстоящей "работы". В голове мелькали мысли о том, что я скоро стану самым крутым продавцом кодеина, покорив всю свою нищенскую деревню. И да, я раздавал "таблетки счастья" по принципу "каждому свое".

Но как вы думаете, всегда все получалось гладко? Конечно же, нет! Бывало, что кто-то замечал мои движения и подозревал, что я "в отрубе" от наркоты. Приходилось придумывать каверзные отмазки и легко шутить, чтобы отвлечь внимание. Ведь наркобарон из меня был никакой, а комиком я старался быть на все сто процентов!

Мои клиенты, братцы, клиенты... Их было на все вкусы – молодежь, взрослые, бабушки-продавщицы, и даже собака одного хипстера. Каждый из них хотел избавиться от рутины и обыденности – и вот я, наркоман-комик, предлагал им рецепт истинного счастья, заключенный в безобидной таблетке кодеина.

– Смотри, братишка, – объяснял я своим клиентам, – кодеин – это не просто наркота, это искусство! Ты просто распускаешь эту штуковину под языком и начинаешь видеть мир в необычных красках. Понимаешь, как важно увидеть красоту в мелочах? Вот это и есть истинная халлюша, парнишка!

И так я продолжал свою шутливую и немного безумную жизнь наркомана-комика. Каждый день новые клиенты, новые приключения. Иногда приходилось даже самому под мостом переночевать, чтобы не попасть в беду. Ведь когда чувствуешь себя королем наркотического бизнеса, нельзя расслабляться.

Но однажды, как говорится, все хорошее заканчивается. Мне надоела шмыгать, надоело играть в наркомана-комика. Решил я вернуться в свою скучную кабинку продавца и забыть об этом безумии с наркотиками и кодеином. Хотя, честно говоря, иногда мне даже немного не хватает той безумной жизни.

Так что, друзья, не стремитесь стать наркоманами-комиками. Это лишь скользкая дорожка, на которой легко подскользнуться. И помните, настоящее счастье – в каждом из нас, а не в пакетике с таблетками.

Але, братани, я вчора таке прикольне пригода підкидав. Закладки, бошки, марки – все було на висоті!

Так от, зранку я прокинувся з таким кіром життєвим, що аж бридко. Цілий тиждень здер від праці на одній сигареті, але цього разу вирішив змінити ситуацію. Їду на виставку мистецтв, а там буде все, що треба – море коноплі, зелья та забагато бомби. Ідея перебувати у стані відруба була просто неймовірна.

Вдягся я круто – кепка, величезні сонцезахисні окуляри та широка рубашка з написом "Наркоман комік". Так, братишка, вдягнувся, як справжній бородатий наркоман.

Прибув на виставку, і вже одразу почув, що тут буде вечірка на повну катушку. Заходжу всередину і бачу – вся толпа ще з дірками в тілі від вечірніх пригод. Тут і марки, і бошки, і закладки – краснісінько гуляють попарно. Ну, подумав я собі, треба розшевелити людей, щоб голову закружило від забави. Підійшов до локації зі сміхом і почав уліткувати незнайомців.

Один тип таки виглядав як наркоман. Одягнутий в білі штани, які зовсім не прикривали його нижню половину, та в червону рубашку з піратським черепом. Людилося, що він вмер від недостатку сонця. Але, як я зрозумів згодом, це був лише його стиль одягу.

- Вітаю, мій друже! – закричав я з усього горла. – Ти тут, щоб попарити свою голову сміхом?

Тип поковиркався та відповів:

- Привіт, мандрівнику сміху! Точно, що саме роблю. А ти? Звідки прийшов, цей аматор веселощів?

А я йому:

- Так-то тільки завітав з мого підвідомого світу. Мене звуть наркоман комік, і я всюди, де весело.

Тут наш ведучий оголосив, що починається сценка, в якій головними героями будуть мистецтво та марихуана. Щоб привернути увагу, я взяв сигарету та запалив її. Вважаю це таким своєрідним символом вибуху сміху. У руках у мене пливла гаряча кава, яку я посипав коноплею. Запаривсь вона, шо бошки летіли в розлогім сюжеті. Це був мій шоу! Усі з задоволенням дивилися.

Після вистави я зійшов з сцени і спробував закінчити свою закладку. Але тут на мене наскакує хлопець зі стайлішними та кривулями бровами.

- А як тобі наша вистава, нарко-клоуне? – кинув мені він. – Ти її зісрал на всю аудиторію!

А я засварив його:

- Що ти шеймишся, чувак? Я входив у роль наркомана коміка і робив свою справу. Це крута справа, зрозуміло?

Такі справи, братани, бувають з нашими справами. Ще наслідки бувають. Ось цей хлопець, наркодилер, гасив мені божевільну перемогу над репутацією. Просто фарбував мене в світлий колір. Щось типу: "Дивіться, як цей нарко-клоун залишився без роботи!"

Але я не здався. Пішов до нього і склав йому гортань на пішість. Недільник-то він втримався. Закинув пару фраз про те, як він хороший репродуктивний орган і може показати себе на всіх сторонах. Опинився його кайф: "О, наркоман комік, поціновує тілесні насолоди моїх вистав!". Чудово, сміх на сцені протягом 10 хвилин. А потім я відчепив його штани та попросив віншувати мені мою репутацію.

Він злагодився, і ми знову повернулися на виставку, де всі сиділи, шо відрублені та мундирні від мого шоу. Продовжили знов шеймити, але вже з іронією від наших подій. До мене йшла неприцьержена.

- Оце тобі чесний пропозицію, чуваче, – каже вона. – Ми проводимо акцію "Сміх у всіх сферах життя". Давай братимемо у тебе хороші шоу на вулиці, на території виставки. Що скажеш?

І я відповідаю:

- Зате коли я буду робити шеймить, тоді буду спати в отрубі. Давай, гарна пропозиція. Нехай сміх змінює світ.

Таким чином, я зустрів старого знайомого, який мене оцінює. Чули гарну музику, познайомилися з багатьма цікавими людьми. Дуже класно було бути на тій виставці. Адже для мене, як для наркомана коміка, це був справжній наркотик для душі.